Туристична Житомирщина

Історія Житомира

У глибині сторіч починається історія Житомира. Територія, на якій він розташований, була заселена ще в ІІ тисячоріччі до н.е. Це підтверджують виявлені археологами поблизу міста поселення і кургани епохи бронзи, раннього залізного віку.
           Роком заснування Житомира вважається 884-й. Як свідчать легенди, свою назву місто одержало від імені дружинника київських князів Аскольда і Діра – Житомира, що нібито відмовився служити ворогам князів, сховався в лісах, а потім оселився на скелі поблизу злиття рік Кам’янки й Тетерева. У інших легендах оповідається, що тутешні жителі відвіку вели торгівлю хлібом і жили мирно.
Дослідники та історики, і серед них відомий чеський учений-славіст Павло Іосеф Шафарик, доводили, що древнє городище – майбутній Житомир – виникло як центр племені житичів, що входило в племінний союз древлян. Назва міста – мир житичів, як і самого племені, основним заняттям якого було хліборобство, виникла, як вважають, від важливої в цьому краї культури – жита, що культивується тут із незапам’ятних часів. Є свідчення про те, що в давнину навіть у центрі міста сіяли жито, ячмінь. Про місто говорили: “мир і жито”, “мир житичів”. Можливо також, що Житомир – це скорочена форма від слова “животомир”, тобто символ мирного спокійного життя.
У дійсності ж історична доля Житомира ніяк не була мирною. Хліборобам і ремісникам не раз випадало лишати свої будинки, братися за зброю, щоб відстояти свободу і незалежність. На древлянській землі в 945 році спалахнуло перше в Київській Русі антифеодальне повстання, яскраво описане в Іпатієвському літописі. Древляни виступили проти непомірних поборів київського князя Ігоря і відмовилися сплачувати йому данину. Під час одного з набігів князь був убитий, а його дружина розгромлена. Дружина Ігоря княгиня Ольга жорстоко помстилася древлянам – спалила їхню столицю Іскоростень і стратила близько п’ятьох тисяч мирних жителів. Незабаром після цього древлянські землі остаточно увійшли до складу володінь київських князів.
У 1240 році Житомир піддався нападу незліченних орд хана Батия. Місто було повністю розорено й зруйновано, мирні жителі були вбиті або потрапили в рабство. У 1320 році житомирську фортецю захопили литовські князі. У ці ж роки почастішали набіги кочівників. Місцеве населення будувало оборонні спорудження з підземними ходами, на залишки яких ще й донині наштовхуються будівельники. Городяни мужньо захищалися від воргів. Жорстокі та спустошливі набіги, як правило, супроводжувалися пожежами і руйнаціями. У 1399 році золотоординський хан Едигей розгромив військо литовського князя Витовта, захопив і пограбував Житомир. За словами літописця, “… без меры много зла сотвориша” набіг кримських татар у 1469 році. Вщент зруйнували місто орди хана Менгли-Гирея в 1482 році. Не в останній раз за свою історію Житомир лежав у руїнах і знову вставав із попелу.
У 1444 році Житомир одержав магдебурзьке право. Місто поступово росло, будувалося; розвивалися ремесла, торгівля. Його центром і найзначнішим спорудженням був замок. У 40-х рр. ХVІ сторіччя він був перемурований і укріплений за проектом місцевого зодчого Семена Бабинського. Його товсті стіни були оточені оборонним ровом, заповненим водою. Після Люблінської унії 1569 року Житомир потрапляє під владу польських магнатів. Жорстока експлуатація з боку шляхти, соціальна нерівність змушували населення із зброєю в руках виступати проти гнобителів.
Коли в 1594-1596 роках спалахнуло народне повстання під керівництвом Северіна Наливайка і Григорія Побєди, житомиряни хоробро боролися в селянсько-козацьких загонах.
Визвольна війна українського народу проти польсько-шляхетського панування, яку очолив видатний полководець і державний діяч Богдан Хмельницький, викликала новий підйом народного руху. У 1648 році військо Богдана Хмельницького штурмом узяло житомирський замок, а в 1651 році на північній околиці Житомира козацькі загони Івана Богуна розбили 17-тисячну армію польського князя Четвертинського. Тоді ж у місті побував Богдан Хмельницький. Шляхта обрала Житомир місцем судової розправи з повстанцями. У селі Кодня, неподалік Житомира, було страчено близько трьох тисяч учасників повстання. На одному із курганів, де поховані загиблі, встановлено пам’ятний знак. Після цих трагічних подій з’явилося “побажання” найлютішим ворогам: “А щоб тебе Кодня не промайнула …”.
Яким був Житомир у X VIII сторіччі? Уявлення про це дає карта 1771 року. Там, де нині знаходяться вулиці Ольжича, Московська, Пушкінська, Короленко, був центр міста, забудований переважно невеличкими одноповерховими будинками. Тут, у центрі, знаходилися чотири монастирі, дві духовні семінарії, кафедральний костьол.
У 1804 році за указом царського уряду, Житомир був офіційно затверджений адміністративним центром Волинської губернії.
Невелике українське місто в різний час було місцем перебування видатних діячів вітчизняної історії. В 1802-1809 роках у Житомир неодноразово приїжджав великий російський полководець М. І. Кутузов. 3 вересня 1811 року тут жив відомий російський воєначальник, герой Вітчизняної війни 1812 року П. І. Багратіон, що командував Подільською, а потім 2-ю Західною армією. Кур’єром для особливих доручень при штабі армії був Денис Давидов – майбутній організатор партизанського руху у війні з військами Наполеона і відомий поет.
У 1846 році за дорученням Тимчасової комісії з розгляду древніх актів місто відвідав Тарас Григорович Шевченко. Його цікавили народні сказання, пісні, пам’ятники старовини, історія краю. У Кодні він вклонився праху борців за свободу народу, замалював гамайдацькі могили, побував у Новоград-Волинському. Відвідування Волині лишило яскравий слід у творчості великого поета. Спогади про Житомир і Новоград-Волинський зустрічаються в повісті “Прогулянка з задоволенням і не без моралі”, поемі “Варнак” і повісті під тією ж назвою.
Житомир у цей час росте, з’являються нові вулиці і площі, забудовані кам’яними іцегельними будинками. На початку ХІХ сторіччя почали діяти просвітні і культурні заклади: чоловіча гімназія, чотирикласне повітове училище, пізніше – пансіон шляхетних дівиць, бібліотека, театр, на підмостках якого виступали видатні актори М. С. Щепкін, В. Н. Давидов, Г. Н. Федотова, композитор А. Г. Рубінштейн.
Скасування кріпосного права, розвиток капіталістичних відносин сприяли перетворенню Житомира в промислово-торговий центр. У 1896 році була споруджена вузькоколійна залізниця Житомир – Бердичів, а під час першої світової війни широка колія зв’язала Житомир із Бердичевом і Коростенем. Житомир, як і більшість всіх українських міст, переніс усім відомі події трагічного 1917 року. За цей час у місті змінювалася влада … тринадцять разів. Після громадянської війни почалося масове будівництво і реконструкція міста. Були створені 1-й Волинський чавуноливарний завод і механічний завод “Сільмаш”, які згодом було реорганізовано в машинобудівний, а пізніше в моторемонтний завод. Почали випуск продукції нові підприємства – фабрики музичних інструментів, панчішна, лакофарбова, шліфовально-граніровочна, реконструйований меблевий комбінат, цегельні заводи, кондитерська і макаронна фабрики. Було відновлено рух залізницею, що з’єднала Житомир із Коростенем і Бердичевом, а також було відкрито в 1935 році залізничну лінію Житомир-Фастів, що зв’язує Житомир із Києвом.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в Житомирі нараховувалося 62 підприємства, у місті діяло 29 медичних установ. Працювали театр, філармонія, палац піонерів, 3 кінотеатри, 4 клуби, музей. Активними провідниками культурної революції на житомирській землі були поет А. Безіменський, драматург І. Кочерга, композитори В. Косенко, Б. Лятошинський, М. Скорульський, режисер В. Магар, фольклорист і хормейстер М. Гайдай та інші. Житомир ставав значним промисловим і культурним центром. Але мирну працю його жителів перервала війна. 22 червня 1941року в перші години війни місто було піддане бомбардуванню гітлеровської авіації. У наступні два-три дні більше трьох тисяч жителів пішли на фронт на захист Батьківщини. 9 липня фашисти ввірвалися в Житомир. Війська 5-ї армії під командуванням генерал-майора М. І. Потапова неодноразово переходили в контрнаступ, створюючи загрозу основним силам німецької групи армій “Південь”. У пекельних боях ворог загубив близько 30 тисяч солдат і офіцерів, сотні танків. Героїчні дії воїнів 5-ї армії на тривалий час затримали просування гітлерівських військ до Києва. Після захоплення міста почалися чорні дні окупації. Особливі частини СС і гестапівські служби кидали військовополонених у стаціонарний табір смерті, замаскований під лазарет, де щодня гинуло приблизно 400 чоловік. Масове знищення хворих, поранених, мирного населення фашисти здійснювали на восьмому кілометрі Новоград-Волинського шосе. У братських могилах тут поховано 45 тисяч мирних жителів, 65 тисяч військовополонених.
          Активні бойові дії на початку 1942 року вели близько двадцяти підпільних груп. Пізніше підпільні організації діяли разом із загонами партизанських з’єднань С. Ф. Маликова й А. Н. Сабурова. 12 листопада 1943 року частини 23-го стрілецького корпусу і з’єднання 1-го гвардійського кавалерійського корпусу під командуванням генералів Н. Е. Чумакова і В. К. Баранова звільнили Житомир. Але ворог не хотів позбавитися важливого вузла комунікацій і підтягнув свіжі сили, перейшов у наступ. Після жорстоких боїв наші війська тимчасово залишили місто. Вирішальна битва на Житомирському напрямку розпочалася в грудні 1943 року, коли після 50-хвилинного артилерійського обстрілу і бомбардування з повітря війська 1-го Українського фронту прорвалися крізь ворожу оборону, розширили прорив до 300 км по лінії фронту і до 200 км у глубину, звільнивши Радомишль, Брусилів, Коростишів.
Під Житомиром окупанти зосередили значні сили. Командування вирішило розгромити гітлерівський гарнізон у місті одночасно ударом з фронту і флангів. 30 грудня 3-я гвардійська танкова армія, перерізавши шосейну дорогу Житомир – Бердичів, ізолювала житомирське угруповання ворога від бердичівського. Війська 60-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта І.Д.Черняховського обійшли Житомир із північного заходу, перерізали залізницю і шосе Житомир – Новоград-Волинський. 4-й гвардійський танковий корпус генерала П.П.Полубоярова визволив село Висока Піч і закрив фашистам останній шлях до відступу. 31 грудня 1943 року Житомир знову став радянським. І хоча 1 січня німці ще раз зайняли велику частину міста, 2 січня 1944 року вони залишили Житомир назавжди.
В результаті Житомирсько-Бердичівської операції, що продовжувалася з 24 грудня 1943 року до середини січня 1944 року, війська 1-го Українського фронту під командуванням Н.Ф.Ватутіна розгромили 8 танкових і 14 піхотних дивізій ворога, завершивши звільнення області від німецько-фашистських окупантів. За період тимчасової окупації Житомира фашисти знищили майже всі промислові підприємства, зруйнували культурно-побутові, навчальні установи, лікарні, сотні житлових будинків, пам’ятники. Житомиряни достойно увічнили пам’ять про воїнів, підпільників і партизанів, що загинули смертю хоробрих у боротьбі з німецько-фашистськими окупантами.
У повоєнний період Житомир заліковував численні рани. Адже було знищено близько 40 відсотків житлового фонду, майже всі підприємства, постраждали інженерні комунікації, залізнична станція, трамвайний парк, електростанція тощо. Лише наприкінці 50-х років чисельність населення міста досягла довоєнного рівня. З цього часу почався швидкий розвиток Житомира.

Суттєвий поштовх розвитоку Житомира надало будівництво у 1959 р. велетня легкої промисловості – льонокомбінат. У наступні десятиріччя відкрилися великі підприємства з виробництва верстатів-автоматів, хімічного волокна, металоконструкцій, автозапчастини, електронних пристроїв для атомних електростанцій, взуттєве, меблеве, будівельних матеріалів, приладів тощо. У зв’язку з цим запланованої чисельності населення місто досягло не впродовж 15-20 років, а за лічені роки. Місто швидко обганяло передбачені архітекторами плани. Повоєнний Житомир ставав дедалі значнішим науково-технічним та освітнім центром. На теперішній час тут діють три університети (інженерно-технологічний, агроекологічний та гуманітарний ім.. Івана Франка), інститут медсистринства, статистики, низка інших вузів, а також науково-дослідні інститути: «Полісся», ветеринарії, радіосистем тощо.

Розвиток промисловості, науки, транспорту викликав швидке зростання міста, яке за 20 років (1959-1980 рр.) подвоїлось, і сягнуло в кінці 80-х років 300 тис. осіб. У 1962 р. розпочався рух тролейбусів. У 1980-1990-х роках навколо міста споруджено першу чергу кільцевої об’їзної дороги довжиною 32 км. З роками розвивася міський електротранспорт. Сьогодні це 20 трамвайних та тролейбусних маршрутів. Побудовано нові мости й шляхопроводи. У 1973 р. місто поділено на два адміністративні райони – Богунський та Корольовський. У передмісті розвивається рекреаційна зона. Тут діють санаторії, бази відпочинку, оздоровчі центри. На терені колишнього СРСР та центральної Європи відомий санаторій «Дениші», що розташований у сосновому лісі на скелястих берегах Тетерева. Навпроти санаторію височіють куполи старовинного чоловічого тригірського Троїцького монастиря. На даний час монастир діючий.

В незалежній Україні роль Житомира як важливого регіонального центру в державі і поза її межами знову зростає. Городян та гостей Житомира приваблюють численні пам’ятки історії. Про їхні імена нагадують пам’ятники та меморіальні дошки, що стали невідємною рисою Житомира сучасного та Житомира історичного. У місті діє краєзнавчий музей з багатою картинною галереєю, меморіальні будинки академіка Сергія Корольова та письменника Володимира Короленка, єдиний в нашій країні музей історії космонавтики, літературно-мистецький та низка інших музеїв. Незважаючи на чималий розміри міста та розвинуту промисловість Житомир залишається одним із найпривабливіших українських міст.

Георгій Мокрицький, Заслужений журналіст України,

Почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців,

член Національної спілки архітекторів

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Житомирський державний технологічний університет